Люди постійно хочуть описати Світ, у якому вони мешкають, за допомогою слів, незважаючи на те, що всі ці описи від початку суб’єктивні за своєю суттю. Світобудову виглядає для кожного з нас суворо індивідуально, тобто так, як кожен з нас її відчуває, відображає і тлумачить.
У мережі, на просторах інтернету, я знайшов статтю Олега Дегтярьова “Земля – в’язниця або чистилище”.
Незалежно від того, як ви сприймете цю статтю: чи то як гіпотезу, чи то як “фантастику”, чи то як “містику”, чи то як “маячню”, чи то якось інакше, я впевнений, що ця стаття змусить вас замислитися над такими речами, які ми чомусь не помічаємо…
“ЗЕМЛЯ – В’ЯЗНИЦЯ ЧИ ЧИСТИЛИЩЕ
Олег Дегтярьов
Давайте розглянемо одну метафоричну гіпотезу про устрій нашого світу, яку треба розглядати лише як фантастичну версію. Звучить вона так: Земля – це планета-в’язниця, свого роду ЧИСТИЛИЩЕ. Сюди засилаються Сутності, які “десь там” порушили закони Гармонії, і тепер направлені сюди на виправлення. Ці Сутності впроваджуються в тіла і потрапляють під усі обмеження матеріального світу – який, власне, і є виправним полігоном.
Ми всі знаємо, що люди на Землі відрізняються один від одного: одні більше схожі на розумних – інші на тих, хто керується тваринними інстинктами. Одних цікавлять гроші та влада, інших духовність, третіх взагалі нічого не цікавить – вони сповнені страхів і прагнуть хоч якось вижити.
Ось і давайте проведемо аналогію з нашими звичними в’язницями – і подивимося, чи є ця аналогія. Хто захоче – той побачить, почує, зробить висновки, але завжди знайдуться й ті, хто “покрутить біля скроні”.
Так от, коли людина вперше потрапляє до в’язниці, вона налякана, розгублена, не знає місцевих правил. Їй усе бачиться загрозою, їй нікуди приткнутися, вона не знає, хто друг – а хто ворог. Її перше завдання – це вижити за будь-яку ціну. Такі люди є на Землі. Умовно кажучи, вони тільки-но потрапили в земну “в’язницю” – і тому в них такі реакції.
Друга велика категорія – це люди в середині терміну. Вони вже добре знають тюремні правила, у них немає початкових страхів – але й від свободи вони поки що далеко. Тому їхній основний інтерес – це максимально комфортне життя в тюремних умовах: краща їжа, сухіші нари, хоч якісь доступні розваги. Таких людей ми теж бачимо на Землі: їхній основний інтерес – це комфорт. А основа цього комфорту для них – це влада, гроші та зв’язки. Тому вони й живуть цими інтересами.
Третя велика група – це досвідчені, бувалі, хто вже майже відсидів свій термін і майже на волі. Вони не бояться в’язниці, і їх уже не цікавить тюремний комфорт, хоч вони не проти ним скористатися: їхня свідомість уже, фактично, на волі. Тому хоч вони ще й у в’язниці – але їх тут уже ніби й немає. Тому їхні інтереси ЗА межами обмежень, страхів і кордонів. І таких людей на Землі ми теж бачимо: вони наче вже й не тут, їх не цікавить земне “щастя”, хоч би як їх розписували інші групи “космічних зеків”, вони не схильні вплутуватися в земні розбірки, і часто не через слабкість, а через те, що їм видна суть будь-якої земної розбірки, і ця суть їх уже зовсім не цікавить.
У всі віки люди намагалися побудувати щасливу і правильну державу – але це не вдалося нікому. Принаймні, на хоч скільки-небудь тривалий час. А найголовніше, що навіть невеликі острівці щасливої держави не давали паростків – немов якісь сили розмивали всі спроби її побудувати, і руйнували всі подібні починання. З погляду того, що Земля – це така собі космічна в’язниця, відповідь на це запитання просте: тут усе створено зовсім не для щастя, а для створення певних труднощів, долаючи які, Сутність, ув’язнена в людському чи іншому матеріальному тілі, має сформувати себе. Як і у звичайній в’язниці: хоч би як ув’язнені впорядковували свої камери – тюремна адміністрація все одно якоїсь миті це зруйнує, щоб зекам життя цукром не здавалося.
Таким чином, виходить, що справедливість нашого світу може полягати зовсім не в тому, як це собі уявляємо ми, а в тому, як це закладено в саму систему нашого виправлення. І хоча нам це може здаватися абсолютно несправедливим, але якщо просто припустити, що тут виправна в’язниця, то справедливість тут є – просто вона перевищує наші обмежені уявлення й ураховує не те, щоб нам було добре зараз, у земних тілах, а те, що повинно відбуватися з нашою Сутністю, з її зростанням. Але все “але” в тому, що система налаштована на те, щоб створювати перешкоди, які Сутність має не просто долати – а долати усвідомлено, поступово дізнаючись, що тільки гармонія і краса є справжнім ключем до потрібних “замків”. А ті, хто цього не усвідомлює – тих знову і знову поміщають у різноманітні складні тренажери у вигляді життєвих труднощів і досвіду – доти, доки вони не усвідомлять, яке рішення не тягне за собою чергової руйнації їхніх планів, та й їх самих.
