Молитва за Україну — урочистий музичний твір, відомий також під назвою Боже великий, єдиний, нам Україну храни або як церковний гімн України, музика Миколи Лисенка, слова Олександра Кониського. Написана в 1885 році. Відомі аранжування Віктора Матюка, Кирила Стеценка та Олександра Кошиця.
У Греко-Католицької Церкви та УПЦ Київського патріархату існує традиція співати «Молитву за Україну» після відправи.
З моменту створення текст Духовного гімну України неодноразово редагувався.
Боже великий, єдиний, Нам Україну храни, Волі і світу промінням Ти її осіни.
Світлом науки і знання Нас, дітей, просвіти, В чистій любові до краю, Ти нас, Боже, зрости.
Молимось, Боже єдиний, Нам Україну храни, Всі свої ласки-щедроти Ти на люд наш зверни.
Дай йому волю, дай йому долю, Дай доброго світу, Щастя дай, Боже, народу І многая, многая літа.
Гімн (дав.-гр. ὕμνος; hýmnos — похвальна пісня) або славень — урочиста пісня, яка вихваляє та прославляє кого-небудь або що-небудь (первісно божество).
У сьогоднішньому світському значенні — це урочистий музичний твір на слова символічно-програмного змісту, який вживається здебільшого як символ держави (поряд з іншими атрибутами: прапором, гербом тощо).
Пісня, що є одним з видів національних символів, поряд з прапором та гербом.
Використання релігійного гімну як бойової пісні породжує явище так званого «національного гімну» — урочистої пісні нерелігійного змісту, що виконується при всіх офіційних випадках. Деякі з творів цього роду є відображенням націоналістичних («Die Wacht am Rhein», «Deutschland, Deutschland über alles», «Rule Britannia») і революційних («Марсельєза») настроїв, тоді як інші — зразки продукції так званої «придворної» поезії («God save the King»).
Першим широко відомим в Європі національним гімном є британський «God save our Lord the King» («Боже, бережи короля»). Досі він не є офіційним державним гімном (тобто його ніколи не стверджував законом король чи парламент). Потім в наслідування йому з’явилися гімни інших європейських держав. Спочатку більшість з них співалися на музику британського гімну (наприклад, російський «Боже, Царя храни!», Американський «My Country, ‘Tis of Thee», гімн Німецької імперії «Heil dir im Siegerkranz», швейцарський «Rufst du mein Vaterland» та інші v всього близько 20 гімнів). Після того, як гімни стали затверджуватися монархами або парламентами, майже кожен гімн отримав власну мелодію. Але гімн Ліхтенштейну — пісня «Oben am jungen Rhein» — досі співається на музику англійського гімну.
Державний Гімн України — «Ще не вмерла України», офіційно прийнятий після проголошення незалежності України. Слова написав Павло Чубинський (1862), а музику — спочатку Микола Лисенко, а потім Михайло Вербицький.
У XIX—ХХ ст. у ролі національних гімнів використовувалися й інші пісні — «Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора» (слова Івана Франка, музика Дениса Січинського), «Вічний революціонер» (слова Івана Франка, музика Миколи Лисенка).
Поряд із терміном «гімн» вживається й українське слово «славень».
Держа́вний гі́мн Украї́ни — один з головних державних символів України поряд з прапором і гербом. Державним гі́мном є перший куплет та приспів пісні «Ще не вмерла України і Слава, і Воля», слова Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького. Офіційно його «Музичну редакцію» ухвалила Верховна рада України 15 січня 1992 року; слова гімну затверджено «законом про Гімн України» 6 березня 2003 року
