Люди постійно хочуть описати Світ, у якому вони мешкають, за допомогою слів, незважаючи на те, що всі ці описи від початку суб’єктивні за своєю суттю. Світобудову виглядає для кожного з нас суворо індивідуально, тобто так, як кожен з нас її відчуває, відображає і тлумачить.

У мережі, на просторах інтернету, я знайшов статтю Олега Дегтярьова “Земля – в’язниця або чистилище”.

Незалежно від того, як ви сприймете цю статтю: чи то як гіпотезу, чи то як “фантастику”, чи то як “містику”, чи то як “маячню”, чи то якось інакше, я впевнений, що ця стаття змусить вас замислитися над такими речами, які ми чомусь не помічаємо…

---

 

“ЗЕМЛЯ – В’ЯЗНИЦЯ ЧИ ЧИСТИЛИЩЕ

Олег Дегтярьов

 

Давайте розглянемо одну метафоричну гіпотезу про устрій нашого світу, яку треба розглядати лише як фантастичну версію. Звучить вона так: Земля – це планета-в’язниця, свого роду ЧИСТИЛИЩЕ. Сюди засилаються Сутності, які “десь там” порушили закони Гармонії, і тепер направлені сюди на виправлення. Ці Сутності впроваджуються в тіла і потрапляють під усі обмеження матеріального світу – який, власне, і є виправним полігоном.

Ми всі знаємо, що люди на Землі відрізняються один від одного: одні більше схожі на розумних – інші на тих, хто керується тваринними інстинктами. Одних цікавлять гроші та влада, інших духовність, третіх взагалі нічого не цікавить – вони сповнені страхів і прагнуть хоч якось вижити.

Ось і давайте проведемо аналогію з нашими звичними в’язницями – і подивимося, чи є ця аналогія. Хто захоче – той побачить, почує, зробить висновки, але завжди знайдуться й ті, хто “покрутить біля скроні”.

Так от, коли людина вперше потрапляє до в’язниці, вона налякана, розгублена, не знає місцевих правил. Їй усе бачиться загрозою, їй нікуди приткнутися, вона не знає, хто друг – а хто ворог. Її перше завдання – це вижити за будь-яку ціну. Такі люди є на Землі. Умовно кажучи, вони тільки-но потрапили в земну “в’язницю” – і тому в них такі реакції.

Друга велика категорія – це люди в середині терміну. Вони вже добре знають тюремні правила, у них немає початкових страхів – але й від свободи вони поки що далеко. Тому їхній основний інтерес – це максимально комфортне життя в тюремних умовах: краща їжа, сухіші нари, хоч якісь доступні розваги. Таких людей ми теж бачимо на Землі: їхній основний інтерес – це комфорт. А основа цього комфорту для них – це влада, гроші та зв’язки. Тому вони й живуть цими інтересами.

Третя велика група – це досвідчені, бувалі, хто вже майже відсидів свій термін і майже на волі. Вони не бояться в’язниці, і їх уже не цікавить тюремний комфорт, хоч вони не проти ним скористатися: їхня свідомість уже, фактично, на волі. Тому хоч вони ще й у в’язниці – але їх тут уже ніби й немає. Тому їхні інтереси ЗА межами обмежень, страхів і кордонів. І таких людей на Землі ми теж бачимо: вони наче вже й не тут, їх не цікавить земне “щастя”, хоч би як їх розписували інші групи “космічних зеків”, вони не схильні вплутуватися в земні розбірки, і часто не через слабкість, а через те, що їм видна суть будь-якої земної розбірки, і ця суть їх уже зовсім не цікавить.

У всі віки люди намагалися побудувати щасливу і правильну державу – але це не вдалося нікому. Принаймні, на хоч скільки-небудь тривалий час. А найголовніше, що навіть невеликі острівці щасливої держави не давали паростків – немов якісь сили розмивали всі спроби її побудувати, і руйнували всі подібні починання. З погляду того, що Земля – це така собі космічна в’язниця, відповідь на це запитання просте: тут усе створено зовсім не для щастя, а для створення певних труднощів, долаючи які, Сутність, ув’язнена в людському чи іншому матеріальному тілі, має сформувати себе. Як і у звичайній в’язниці: хоч би як ув’язнені впорядковували свої камери – тюремна адміністрація все одно якоїсь миті це зруйнує, щоб зекам життя цукром не здавалося.

Таким чином, виходить, що справедливість нашого світу може полягати зовсім не в тому, як це собі уявляємо ми, а в тому, як це закладено в саму систему нашого виправлення. І хоча нам це може здаватися абсолютно несправедливим, але якщо просто припустити, що тут виправна в’язниця, то справедливість тут є – просто вона перевищує наші обмежені уявлення й ураховує не те, щоб нам було добре зараз, у земних тілах, а те, що повинно відбуватися з нашою Сутністю, з її зростанням. Але все “але” в тому, що система налаштована на те, щоб створювати перешкоди, які Сутність має не просто долати – а долати усвідомлено, поступово дізнаючись, що тільки гармонія і краса є справжнім ключем до потрібних “замків”. А ті, хто цього не усвідомлює – тих знову і знову поміщають у різноманітні складні тренажери у вигляді життєвих труднощів і досвіду – доти, доки вони не усвідомлять, яке рішення не тягне за собою чергової руйнації їхніх планів, та й їх самих.

Щасливої держави або системи людство побудувати не зуміло – а ось щасливі люди були і є. Це цілком може свідчити про те, що в нашій “в’язниці” можливе винятково внутрішнє зростання, а не суспільне – це значить, що тільки кожен поодинці може досягти потрібного рівня, що наближає до виходу на свободу.

У такій логіці є аналогія і зі звичайною в’язницею: хоч би як поліпшували зеки умови життя в камері, але до виходу на волю кожен наближається сам, сам на сам – у силу свого терміну. Тільки якщо в земній в’язниці термін відміряний часом, то в космічній – внутрішнім зростанням: до свободи наближається не той, хто довго сидить, а той, хто внутрішньо зростає. Де зростання означає одне – наближення до гармонії та пізнання Законів Світобудови.

Завжди уми філософів і простих обивателів хвилювало питання світоустрою. А російських людей насамперед хвилювало питання справедливого світоустрою. Справді, в нашому матеріальному світі ми постійно натикаємося на кричущі приклади несправедливості. Талановиті працьовиті люди живуть і вмирають у злиднях, тупі неосвічені хами – насолоджуються розкішшю, одних незмінно супроводжують гроші й удача, а інші, хоч би як не б’ються, а не можуть змінити ні статусу, ні матеріального достатку, нічого…

Як бачимо, за сотні років нічого не змінилося. Чому? А тому що й не повинно змінюватися. Очевидно, що такими є ПРАВИЛА й ОСНОВНИЙ ЗАКОН, покладений в основу перебування людського соціуму на планеті Земля впродовж історично осяжного відрізка часу. Цей закон по-іншому називається ще ФАТУМ або ДОЛЯ. Змінити цей закон жоден індивідуум не в силах, ба більше – думки, бажання, а тим паче конкретні зусилля, вчинки, спрямовані на вихід за межі, караються безжально. Усвідомлення цієї обставини наповнює людину настільки непереборною тугою і гіркотою, відчуття безвиході часом настільки пронизливе, що хочеться завити “Творець, ЗА ЩО???” Чи неправда, знайомі багатьом моменти? А швидше за все Є за що, та тільки ми НЕ ЗНАЄМО.

Існує ж ПРИЧИНА, чому люди повинні жити В ЗАКОНІ, настільки суворому і, як багатьом здається, несправедливому.

Причина ось яка: планета Земля є ні чим іншим, як ЧИСТИЛИЩЕМ, а по-сучасному – ВТУ – Виправно-Трудовою Установою для “грішних” душ, що провинилися. Отже, спробуємо вибудувати низку міркувань на обґрунтування цієї тези.

Найкраща в’язниця – це та, де людина навіть не підозрює, що вона у в’язниці. Тоді вона не тільки не може втекти – але не може навіть і уявити, що звідси треба тікати. А що є в наших умовах настільки близькими й потужними обмеженнями, що ми навіть не припускаємо, що це може бути тюремною стіною? Це дві речі: Час і Простір.

Час і Простір настільки природні для Землі, що лише одиниці сприймають їх як:

   а) реальне обмеження;

   б) припускають, що за їхні межі можна вийти.

Для більшості ж сама ця ідея звучатиме повним абсурдом. Але це й відповідає початковим умовам якісної в’язниці: ув’язнений навіть не підозрює, що він надійно замкнений – у Часі й у Просторі. А орган, що відтворює всі ці обмеження, – розум кожної людини, запрограмований на певну програму і частоту сприйняття, страхи, думки і трактування. Геніально, як усе просто і все в одній людині.

Нам здається, що ми вільні – хоча б відносно. Однак за будь-якого ступеня свободи нам не вдається подолати Час і Простір. Навіть подумки. І, як не дивно, якщо відсутність часу уявити ще можна, то відсутність простору набагато складніша. Що цілком може бути непрямим підтвердженням того, що саме ці, нездоланні для нас стіни, і є справжніми кордонами нашої в’язниці.

Якщо поглянути на основні напрямки Шляхів розвитку, куди можна включити різноманітні релігійні та не релігійні напрямки, то там є те, що їх усіх об’єднує: це ідея про те, що існує якийсь Інший Світ. “Царство Небесне” Христа, “Вихід із колеса перероджень” Будди, “Непізнаване Дао” Лао Цзи і багато-багато інших течій Шляху, всі вони говорять про те, що є наш світ – і є Світ Інший. І основне завдання тих, хто потрапив у наш світ – це належним чином вийти з нього, потрапити в Інший Світ – де все інакше, не так, як тут.

Також у кожному напрямі існують методики входу в цей Інший Світ – і умови, за яких туди можна правильно увійти. Про це говорили всі Вчителі, всі засновники цих напрямів.

Припустимо, що вони дійсно знали, про що говорять. Тоді тут проявляються два основні моменти: що цей Інший Світ існує, і що увійти в нього можна тільки поодинці, тільки власним індивідуальним шляхом. Адже там, де пройшов Будда, не пройшов потім жоден буддист – незважаючи на те, що старанно дотримувався настанов Будди. Та сама історія і з Христом, і з іншими: ніхто, крім них, не міг пройти в цю браму. Звідси й припущення: це брама, що відчиняються лише для одного, загальних правил для всіх немає, те, що зробив один, достеменно не прокотить для інших, хоча початок у всіх загалом схожий, але це більше нагадує на маленьку підказку “куди дивитись”, а далі, типо, ви вже самі. І немає напряму чи релігії, які можуть допомогти туди пройти – ви маєте самі знайти свій напрямок.

До речі, слово “релігія” трактується скрізь по-різному, але в загальному розумінні її можна перекласти, як “зворотний зв’язок”. Зв’язок із ким чи чим? Цілком імовірно, що саме з цим таємничим Іншим Світом або з Творцем – зі світом, де свобода.

Щоб система виправлення для нашої Сутності реально працювала, необхідно хоч якось дати зрозуміти цій самій Сутності: що для неї є добрим, а що поганим. Інакше, без чіткої системи координат, неможливо спрямувати когось до виправлення. У земній в’язниці такі правила прописують у різних статутах і на інших зовнішніх носіях. Але цей спосіб не підходить для тоншого і складнішого завдання – для того, щоб Сутність, яка провинилася, не просто хитро слідувала якимось зовнішнім правилам, а щоб вона САМА усвідомила, що саме ці правила і є те, що дає їй свободу. А це означає, що ці правильні правила мають бути абсолютно на видноті – і, водночас, абсолютно недоступні. І єдине підходяще місце для дотримання обох умов – це ми самі. Тобто ці правила ніде не прописані – але натомість ми створені на їхній основі, вони вже є в нас усередині, і багато хто це називає совістю. Тому відкрити ці правила можна тільки в одному випадку: почавши прислухатися і вивчати себе.

Але з якого переляку людина може почати вивчати себе? Ну, навіщо їй це? Живе вона собі, заробляє бабло, ганяється за сексом, шукає якісь інші смішні орієнтири – щоб відчути себе щасливою. Навіщо їй займатися собою – а, головне, як її змусити не просто цим займатися, а займатися добровільно?

Для цього достатньо закласти в наші внутрішні алгоритми прагнення до досконалості – але не проявляти його явно, а просто побудувати нас на його основі. А також постійно створювати нам складнощі та кризи – які ми, через цей самий алгоритм, намагатимемося долати, адже на це нас штовхатиме неминуче почуття незадоволеності. Звідки воно візьметься? А дуже просто: воно автоматично проявляється від розбіжності закладених у нас алгоритмів гармонії – і наших дій. За умови, звісно, що ці дії відрізнятимуться від алгоритму гармонії. Виходить такий прихований явний маячок, вбудований прямо в нашу суть – який явно побачити складно, а ігнорувати неможливо. Ідеальна підказка, повністю позбавлена підказування.

До речі, навіть це горезвісне “Людина створена за образом і подобієм” прекрасно сюди вкладається. Адже Принцип Подібності – це найтонша аналогія двох систем – де подібність зовсім не означає детального збігу елементів. Вона означає абсолютний збіг принципів побудови. І саме тут ми цілком можемо виявитися абсолютно однаковими з “Отцем, Творцем, Богом” – ми створені на тих самих принципах, а не такими самими.

Ми народжуємося з величезною різницею в рівні розвитку, сприйняття, ставлення. Причому, це не пояснити генетикою – адже інколи в одній сім’ї та від одних батьків народжуються абсолютно різні за рівнем діти – навіть близнюки. Ба більше: в Індії є прислів’я – “10-річний брахман – 100-річному кшатрію батько”. Це означає, що маленький хлопчик, народжений у касті брахманів (мудреців), вважається набагато старшим, ніж старий із касти кшатріїв (воїнів).

Як так може бути? Дуже просто – якщо прийняти ідею реінкарнації, як можливість, як те, що справді наша Сутність від життя до життя накопичує певний метафізичний досвід, який не стирається, який накопичується і впливає на кожне наше наступне життя в тілі.

Саме цим можна пояснити й різницю в рівнях людей: вона в тому, що внутрішній і дуже глибокий рівень у всіх різний. І саме цей внутрішній рівень і створює настільки велику різницю між людьми, що часто один узагалі не здатен зрозуміти, про що говорить інший. Слова розуміє – а суть ні. Тому, що в його досвіді цієї суті поки що не було – на відміну від іншого.

Ось цей накопичувальний досвід і ставлення до нього може виявитися тим самим умовним “терміном відсидки” космічного зека. І саме цими факторами вимірюється справжня Суть людини.

Але досвід минулих життів має дві цікаві особливості – він стирається з усвідомленого доступу під час народження, і незважаючи на те, що він недоступний для усвідомлення, він однаково впливає на наші внутрішні вибори. Тобто навіть коли ми не дуже усвідомлюємо, на підставі чого нас до чогось тягне, а від чогось відштовхує, – це однаково спричинено якимись дуже сильними внутрішніми несвідомими настановами, обставинами і збігами. І тільки цим минулим досвідом можна пояснити багато нестиковок у нестандартній поведінці людини, яка несподівано робить зовсім не той вибір, що їй диктували зовнішнє середовище і виховання. Причому, навіть сама людина може бути щиро здивована цією дивною внутрішньою силою, яка раптом змусила її зробити несподіваний вибір і поворот життя.

Якщо подивитися на оточуючих, до дуже легко побачити, що вони діляться за прагненнями на три вже озвучені групи: виживання, комфорт, свобода. У категорію “Виживання” потрапляють найменш розвинені – з найменшим досвідом нашої “в’язниці”. До категорії “Комфорт” потрапляють ті, хто вже пішов від невігластва, але ще не дійшов до усвідомлення метафізичної свободи. До категорії “Свобода” потрапляють ті, кого земне вже не цікавить, вони ні до чого не прив’язані, бо вони вже в різний спосіб уже доперли про те, що тут усе нереальне, а справжня реальність десь поруч, десь близько, до неї треба зробити кілька кроків.

Сотні років люди сперечаються про сутність людської душі, проте зовсім небагато хто наважується заперечувати її наявність. Ми не будемо заглиблюватися у фізіологічні або теософські тонкощі, виділимо, на наш погляд, найважливіше в понятті “душа”. Отже, душа є якоюсь безсмертною субстанцією, якою володіють усі розумні істоти на нашій планеті. Душі, за загальновідомими уявленнями, мають властивість вселятися у свого матеріального носія – тіло людини – під час її зачаття, і залишати це тіло після фізичної смерті. Між земними втіленнями душі перебувають у своєму особливому світі, світі “тонких енергій”, недоступному для відчуття і розуміння носіями матеріального світу. Теорія реінкарнації говорить про неодноразове втілення душі в різних людських тілах, у різні історичні епохи, у різних географічних частинах планети. Християнство підтримує тезу про одноразове втілення. Для ідентифікації планети Земля, як в’язниці, важливо, що душі зі світу “тонких енергій” на певний час укладаються в матеріальну оболонку – людське тіло – тендітне, громіздке, недосконале, схильне до хвороб та інших фізичних напастей. Та й саме матеріальне тіло людини існує хоч і в доволі об’ємному, але все ж таки обмеженому просторі планети Земля, закуте в ланцюг законів фізики, термодинаміки, гравітації, механіки.

Поміркуємо трохи?

У нашому земному соціумі кримінальника ізолюють від суспільства і зовнішнього світу. Місце ізоляції, вид покарання, умови утримання і строк визначає суд залежно від тяжкості та соціальної небезпеки злочину. Злочинець може утримуватися на самоті, у загальній камері, на зоні, у виправно-трудовій колонії загального або посиленого режиму, “на хімії”, на поселенні, під домашнім арештом, зрештою. Способів покарання людини шляхом обмеження свободи і примусу до виправних робіт – маса.

За цією аналогією, чи не слід припустити, що душі, які вчинили певні карані законами тонкого світу злочини – “ГРІХИ”, ЗАСУДЖУЮТЬСЯ до виправних робіт у матеріальному світі на планеті Земля. Божественний суд визначає таким “грішним душам” покарання і водночас оптимальні умови для усвідомлення провини й виправлення: по-перше, індивідуальну “камеру” – стать, расу, зовнішність, фізичні кондиції; по-друге, зону – місце народження: континент, країну, місто, сім’ю; по-третє, режим утримання – матеріальний достаток або злидні.

У всьому іншому душа має “типо” свободу вибору. Душа з’являється на світ уже з набором індивідуальних якостей і задатків: талантами, здібностями, даром цілительства або ясновидіння, музичним слухом тощо. Усі ці та безліч інших здібностей, душа, ув’язнена в людському тілі, може розвивати й удосконалювати, так само, як ув’язнений у в’язниці може трудитися, опановувати нові спеціальності, навчатися, займатися спортом чи музикою, читати чи писати книжки, вчити мови і так далі. Однак моральне і фізичне вдосконалення ув’язненого саме по собі надзвичайно рідко впливає на скорочення терміну відбування покарання або зміну умов утримання. Зек не має можливості змінювати долю, це є цілком і повністю прерогативою тюремної адміністрації. Чи можна домовитися з адміністрацією і що для цього потрібно робити – завдання.

Велика біда полягає в тому, що душа в земному втіленні ЗАБУВАЄ або просто НЕ ЗНАЄ, за що, за якою статтею Кримінального Кодексу Всесвіту її засудили до ув’язнення в матеріальній в’язниці під назвою “планета Земля”. Таким чином, не знаючи провини, яку слід позбутися, душа не знає і шляху виправлення. Тому, маючи деяку свободу вибору, вчиняючи певні дії у фізичному світі за допомогою фізичного тіла, душа тиркається наосліп, неминуче припускається помилок, порушуючи порядок на зоні, – і зазнає жорстоких покарань з боку адміністрації. Ми можемо лише місцями ВГАДУВАТИ, який режим утримання нам визначено, і що нам дозволено, а що фатально небезпечно. А оскільки на будь-якій зоні завжди діють два паралельні кодекси поведінки – гласний і негласний, статут зони і “понятія” – то недосвідчена душа ризикує потрапити під прес блатних. Адже душа не знає, ким вона піднялася на зону в даному втіленні – “биком”, “мужиком”, “правильним пацаном”, “козирним фраєром” або відразу в “чорну масть”. А на зоні ж суворо – знаєш, не знаєш – а за косяк відповіси.

Тож злочином у тюремному ув’язненні на Землі визнається прагнення душі усвідомити свій статус і спроба змінити його – йти наперекір долі. Прагнення душі визначити або змінити своє становище неминуче пов’язане з необхідністю здійснювати якісь дії, а, отже, і НЕПОПОВЕРНЕНО нести на собі тягар їхніх наслідків. Як правило, у фізичному світі наслідки подібної ініціативи проявляються у вигляді злиднів, хвороб, смерті близьких, ув’язнення фізичного носія в земну в’язницю та інших напастей.

У цьому – НЕЗНАННІ СВОЄЇ ПРОВИНИ – найбільша несправедливість земного ув’язнення душі, і в цьому, зрештою, полягає джерело її страждань. Утім, у такому порядку речей міститься особливий сенс, якщо припустити, що в основі ВТУ “Планета Земля” лежить не ЛЮБОВ, а ЖОРСТОКІСТЬ. А хто сказав, що у в’язниці має бути солодко і не маятно? Засуджений – значить, уже завинив, і ніякої поблажливості бути не повинно. Тоді виходить, що страждання є головною і невід’ємною умовою земного втілення грішної душі.

Багато релігій сходяться в тому, що основним сенсом земного існування душі є саме очищення через СТРАЖДАННЯ. А що тут далеко ходити, всі знають, що по-хорошому люди не чують, не розуміють і не прислухаються, що поробиш – так ми від початку чомусь влаштовані. Християнська релігія прямо і недвозначно говорить про покарання людей, душ людських за гріхи (неважливо, чиї, Адама, Єви, Каїна) і закликає переносити земні страждання зі смиренням. “Христос терпів і нам велів”. Буддизм також визнає страждання однією з ключових причин перебування душі в матеріальному світі. Виходить, що щастя – це всього лише мінімізація страждань, і мудрі душі, старі сидільці, володіють цим мистецтвом. Вони навчилися і дійшли, як поводитися на зоні правильно, на відміну від юних душ.

Зрілі або мудрі пропонують набір різноманітних рецептів для зменшення земних страждань: недіяння, відмова від бажань і пристрастей, відхід від мирських спокус, чернечий шлях, аскетизм і відлюдництво. Хоча, мабуть, з погляду адміністрації нашої в’язниці, такий підхід можна кваліфікувати, як жорстке заперечення та відмову від виправних робіт, але для більшості молодих душ копіювання такого способу та ставлення до земного життя – мало допомагає одразу пробитися до найважливішого та найсуттєвішого, вони зациклені на зовнішніх факторах та атрибутах, тож на це майже не звертають увагу. У ВТУ “Планета Земля”, душі, що відбувають тут терміни, зобов’язані здійснювати духовну роботу – усвідомлювати в собі й долати такі пороки, як заздрість, гординю, жадібність, корисливість і так далі.

Під час різної життєдіяльності людей виділяється величезна кількість енергії та побічного продукту – біологічної, емоційної, інформаційної енергії, позитивної та негативної. Через надлишки подібних енергоресурсів існують різні тварюки, які ці ресурси споживають або перетравлюють, харчуються. На нашій зоні та навколо неї розвелося дуже багато паразитів, великих і маленьких, які харчуються продуктами “душевної життєдіяльності”. В езотеричній літературі такі сутності називаються по різному, але здебільшого “егрегорами”, що перебувають в астральному світі й мають своїх пособників.

Люди на Землі своїми різноманітними емоційними та іншими прив’язками утворюють егрегори в тонкому світі, які за великого зросту перетворюються на отаких собі енергетичних монстрів, що пасуться на своїх адептах, дахують їх за потреби, захищаються і тримають общак.

Найпотужніші егрегори настільки забуріли, що останнім часом намагаються диктувати правила тюремній адміністрації та встановлювати у ВТУ “Планета Земля” свої порядки. Роль безумовного пахана на нашій зоні зараз відіграє егрегор грошей. Ну, звісно, не сам по собі – а опосередковано, через своїх адептів. Це насамперед сімейство Ротшильдів і їм подібних, сотні доглядачів і тисячі виконавців на планеті. Завдяки включенню в механізми обігу грошей таких категорій, як “прибуток”, “зростання”, “відсоток”, за кілька століть цей егрегор грошей зумів підпорядкувати собі практично всі інші егрегори, оскільки думки, емоції, бажання та вчинки переважної маси людей у фізичному світі диктуються винятково грошовими інтересами. Матеріального благополуччя на зоні можуть домогтися лише ті, хто зумів домогтися прихильності пахана – а в нашому матеріальному світі це відповідає поведінці, яка прямо суперечить Статуту і призначенню зони.

Цікаво прикинути, як влаштована наша Виправно-трудова установа (ВТУ) “Планета Земля”. По-перше, вона відокремлена від “волі” – світу тонких енергій, де перебувають вільні душі – кількома фільтрами, або оболонками. Після смерті фізичного тіла душа залишає “камеру” (труп), але залишається в ефірному тілі. Через три дні душа звільняється від ефірного тіла, але поки що перебуває в ментальному. Через дев’ять днів душа проходить і цей бар’єр. Загалом душа повинна минути близько семи контрольно-пропускних пунктів і санпропускників, перш ніж потрапляє на волю, якщо ні за що не зачепилася. Тіло, в якому відбуває свій термін душа, помирає, коли зек відбуває свій термін від дзвоника до дзвоника або коли адміністрація зони бачить, що зек твердо став на шлях виправлення і ухвалює рішення про УДЗ (умовно-дострокове звільнення).

Буває так, що деякі ув’язнені душі наважуються на втечу – самогубство. Свавільне залишення зони, без санкції адміністрації – є найтяжчим злочином. Найімовірніше, душа, яка пішла на втечу, назавжди позбавляється будь-якої можливості повернутися до свого світу як вільний громадянин, а також позбавляється можливості продовжити виправлення на зоні, або потрапляє в майбутньому в ще більш жорсткі умови. Бунтівну душу ув’язнюють у якомусь “карцері”, в якому вона й перебуває в забутті та бездіяльності. Однак втілені на Землі душі не можуть знати наслідків своєї втечі через суїцид, тому, незважаючи на весь жах, прокльони й кари небесні, з якими в суспільстві людей пов’язані самогубства, незважаючи на суворі й однозначні застереження з боку релігійних інститутів, кількість втеч, судячи зі статистики, неухильно зростає.

Також одностайний осуд, з яким виступають як релігійна, так і світська ідеологія щодо самогубства та евтаназії, зайвий раз свідчать про те, що душі прямують на планету Земля В ПРИМУСОВОМУ ПОРЯДКУ. І ніяких таких “договорів” душі з Вищими Силами не укладають, бо в будь-якому договорі повинні обумовлюватися умови його розірвання, в обопільному або в односторонньому порядку, про які ми не знаємо або не пам’ятаємо, а що не пам’ятаємо – може і бути умовою договору і нашою перевіркою. Таким чином, самовільний відхід із життя – це бунт, відмова, активне протистояння долі та божественній волі, і тому карається нещадно.

До речі, деяким зекам дозволяється виходити за межі зони, так би мовити, погуляти – щоправда, недалеко й ненадовго через різні види медитацій, але їх така велика кількість і так багато світів зі своїми правилами й законами, що більшість просто “відлітає” не туди, марнує час, дехто потрапляє під вплив “інших” астральних сутностей, які через своїх подвижників починають “просувати” свої інтереси на Землі. Але суть зводиться до того, що про справжню медитацію – знає дуже мала кількість людей, але це й зрозуміло. Слід припустити наявність в астральних зонах “сторожових собак” – енергетичних сутностей, які можуть і покусати, і пошматувати на частини нерозумного сміливця, і тоді людина вийде з медитації неадекватною, понівеченою, з дахом, що геть з’їхав. Душі людей, які збожеволіли, приймемо таке припущення, отримують ніби безстрокове утримання в БПРах (бараках посиленого режиму), де їхнє існування близьке до рослинного, обмежене буквально в усьому, безглузде. Вийти з карцеру чи вилікуватися, а простіше кажучи – обірвати зв’язок – практично вдається знову ж таки не багатьом і слід лише тупо чекати закінчення терміну ув’язнення – фізичної смерті носія.

Очевидно також, що в нашій ВТУ “Планета Земля” діє витончена система поліцейського контролю, спрямована, по-перше, на придушення будь-якої ініціативи з боку зеків, спрямованої на поліпшення їхнього становища – зміни долі, по-друге, – на підтримання людства в перманентному пригніченому стані. Важко з точністю сказати, як влаштована ця система, але функціонує вона досить ефективно. Загальновідомий приклад: досить висловити в усній формі, у присутності будь-кого, свій намір: підписати контракт, отримати гроші, купити якусь річ, зайнятися сексом, отримати задоволення, поїхати, полетіти кудись тощо, як одразу ж у нез’ясовний спосіб виникають десятки обставин, що перешкоджають здійсненню цього наміру або навіть реалізують щось прямо протилежне. Ще один загальновідомий, але важкозрозумілий факт: різні індивідуальні та масові людські страхи мають звичай реалізовуватися з приголомшливою невідворотністю: страх смерті, страх хвороби, страх залишитися без грошей, страх залишитися незаміжньою, страх польотів на авіалініях, страх перед зміями, страх війни, страх голоду, страх погладшати. Зауважте – реалізуються саме СТРАХИ, думки ПРО ПОГАНЕ, що і є насправді наше обмеження, а зовсім не солодкі мрії і не думки про щастя і благополуччя. І це – ЗАКОН. На зоні ПОВИННО БУТИ погано і в кожного свої індивідуальні бар’єри, решітка і колючий дріт у вигляді СТРАХІВ.

Розумно припустити, що настільки ефективна виправна система передбачає наявність великого штату наглядачів. Так воно і є – світ наповнений духами, демонами, бісами та іншою напіввидимою нечистю, що виконують роль інформаторів, топтунів, екзекуторів, пупкарів і вертухаїв. До речі, з усіма цими персонажами можна досить ефективно домовлятися, в обхід тюремного розпорядку, і навіть ставити їх собі на службу, як думають на початку, у когось виходить, що потім обертається зазвичай не на користь людей, але це вже вирішувати кожному самому. Дії, за допомогою яких встановлюються контакти з цими силами, заведено називати “магією”, у якої теж багато рівнів, а суть знають знову ж таки небагато людей. Справжньою магією серйозно займаються або дуже просунуті зеки, або зовсім вольтануті, які надалі зазвичай шкодують, що “клюнули” на дешеві заклики, на кшталт: “Як заробити мільйон, нічого не роблячи”, “Як формувати події в житті силою думки”, “Як виконувати свої бажання”, “Як вийти заміж за олігарха”, “Збагачуйтесь уві сні” і багато інших “швидких пігулок”.

У ВТУ “Планета Земля” існують найрізноманітніші зони. Ось, наприклад, зона, яку ми умовно називаємо “Західний світ”. Географічно на Землі – це європейські країни, США, Канада, Японія тощо. Основний контингент у цих зонах – душі, засуджені за легкими, типу, “економічними” статтями. Тому умови утримання на такій зоні більш-менш комфортні, виправні роботи душ не обтяжені необхідністю долати серйозні матеріальні скрути, фізичні носії (тіла) позбавлені необхідності боротися за виживання в умовах суворого клімату або воєн. Африка і так звані країни, що “розвиваються”, – це зони для малоліток, засуджені душі мотають там невеликі строки, судячи з високої дитячої смертності, масового голоду і повальних епідемій – великі поневіряння, малі строки.

Росія, найімовірніше, у табелі про ранги є одним із найсуворіших та найавторитетніших таборів у рейтингу ВТУ “Планета Земля”. У цю зону потрапляють “бувалі” душі – запеклі “рецидивісти” і за найтяжчі, з погляду божественного правосуддя, злочини: злість, заздрість, гординю, зарозумілість тощо. Росія – зона найстрашніша через свою величезність, через суворий клімат і специфічний контингент. До того ж споконвіку державний устрій у Росії орієнтований на максимальне придушення особистості, а жорстокість і безглуздість законодавства були і є притчею во язицах. Зовнішні прояви є безсумнівним відображенням посиленого режиму на тонких планах. Бо, що всередині, те й зовні.

До речі, було б вельми цікаво дослідити природу соціальних потрясінь в історії Росії: селянських бунтів, “безглуздих і нещадних”, революцій, громадянських воєн, з погляду повстань зеків проти свавілля.

Росія сама по собі зона контрастна, екстремальна. Тут так само легко піднятися, як і опуститися. Не випадкові російські приказки: “Из грязи – в князи”, “От сумы да от тюрьмы не зарекайся”. Душі російських людей – досвідчені зеки, сиділи і сидять за “забійними” статтями небесної юстиції. Із тихого кута, із глухої сонної провінції зек може піднятися в найбезмежніший барак, припустімо, до Москви – ось уже де горнило пристрастей, запекла сутичка “темних і світлих сил”, вирування емоцій і океан спокус. Душі в зоні “росія” обточуються жорстко і ґрунтовно, бо страждань у нашій країні завжди вистачало і вистачає з лишком. Тож зеки, які пройшли таку страшну зону, як росія, особливо в періоди реформ і змін, у своїх наступних втіленнях неодмінно будуть числитися в авторитетах.

Так трапляється, що адміністрація зони змінює для душі умови утримання – у бік погіршення або поліпшення. Припустимо, душу засуджено за низкою статей. Після відбуття частини терміну і спокутування чесною працею одного злочину, душі створюється можливість спокутувати провину за іншою статтею. У матеріальному світі це може виглядати по-різному. Доречно припустити, що, як і в матеріальному світі, на тонких планах також існують клопотання, які захищають права арештантів – родичі, адвокати, покровителі. Вони пишуть апеляції, подають прохання, надсилають посилки, листи – прагнуть щосили полегшити долю ув’язненого. І часто їм це вдається. Зовні це проявляється, як чудесні зміни в житті – люди отримують матеріальні блага, закохуються і створюють щасливу сім’ю, знаходять роботу, виліковуються від хвороб. Деякі несподівано швидко, без мук і хвороб, тихо помирають – “йдуть”. Найімовірніше, щодо таких праведників адміністрація просто ухвалила рішення про УДЗ – умовно-дострокове звільнення. Можливо, працює і якась комісія з помилування. Але З ВЛАСНОЇ ВОЛІ змінити умови свого утримання, а вже тим паче долю, як ми вже міркували, душа не в праві.

У принципі, і матеріальний достаток, і багатство, у світлі загального тюремного ув’язнення, слід розглядати не більш ніж дозвіл з боку адміністрації зони користуватися тюремною скринькою. А далі, кожен уже розпоряджається благами по-своєму. Хтось захаває ковбасу поодинці, а хтось поділиться – в реалі це благодійність і богоугодні справи.

Різні священнослужителі в ВТУ “Планета Земля”, точніше, втілені в них душі, найімовірніше, відіграють роль СВП – служби внутрішнього порядку. Це такі самі, як і всі, ув’язнені, тільки вони допомагають адміністрації зони підтримувати встановлений режим. Тому в храми ходити потрібно і навіть корисно – щоб зайвий раз засвідчити повагу і лояльність тюремної адміністрації.

Аскети, пустельники, даоси та інші йоги – це злісні заперечники, які не бажають горбатитися ні на кума, ні на паханів. Вони йдуть від суєти, від розборок. І ці душі ЗНАЮТЬ, ЯК це робити, це, як правило, старі зеки, за ними десяток ходок (втілень). Такі душі майже вільні від долі, навіть у матеріальній оболонці. Іноді за таку свободу доводиться жорстко платити, але краще такої свободи вчитися.

Не виключено, що не всі душі втілені на нашій планеті з метою покарання. Деякі прийшли сюди з доброї волі, щоб полегшити страждання арештантам, втішити їх, навчити розуму. Багато й туристів, які прибули в нашу зону випробувати нові відчуття в матеріальному світі, попустувати, пополювати.

Продовжимо аналогії з порядками в реальних в’язницях. Дуже часто, щоб відкосити від роботи, зеки роблять собі мастирки – всілякі хитрощі, наносять легкі каліцтва, щоб потрапити на лікарню. У земному втіленні такі душі мають вигляд усяких диваків – напівбожевільних, одержимих, блаженних.

Анестезія, в тій чи іншій формі, необхідна в ув’язненні, щоб дах не поїхав. Тому в усі віки в усіх народів світу так поширена жива дурь – алкоголь, гриби, тютюн і канабіс, опіум та інше. Дії наркотиків проявляються на всіх планах – і на грубому, фізичному, і на тонкому. У наркотичному сп’янінні людина у фізичному своєму тілі не виконує покладених на неї соціальних обов’язків, а душа відключається від покладених їй долею страждань. Так багато душ останнім часом захопилося цим легким способом полегшити собі земне ув’язнення, що наркотики перетворюються на серйозну проблему, як для правителів фізичного світу, так і для адміністрації ВТУ “Планета Земля”.

У небесній канцелярії існують спеціальні куратори, або “смотрящі” – це ангели, архангели і святі, точну ієрархію ніхто не знає. Час від часу господарі відправляють на Землю інспекторів. Інспектори приймають вигляд земних людей, а потім проповіддю, особистими діяннями дають зекам заповіді – “Правила внутрішнього розпорядку”. Такими інспекторами в історичній пам’яті людства були Будда, Христос, Заратустра, Мохаммед. Після від’їзду інспекторів на зоні з’являється деяка кількість діячів, які присвоюють собі право “тлумачити поняття”. І таких “паханів” із кожним роком стає дедалі більше, егрегори плодяться в геометричній прогресії, заповіді тлумачаться по-різному, закони підміняють різними інтересами. Прості зеки стогнуть від свавілля і сподіваються на пришестя Спасителя: ось приїде інспектор, усе розсудить по справедливості, свавільників покарає, праведникам пом’якшить режим і подвоїть пайку.

Час від часу адміністрація ВТУ “Планета Земля” проводить амністії та масові “зачистки” – відправляє величезну кількість душ на свободу. У матеріальному світі це проявляється у вигляді масових епідемій чуми, холери, іспанки або, що більш ефективно, – у вигляді воєн. Насильницька смерть, що супроводжується фізичними та моральними стражданнями, є, безумовно, болісною та тяжкою для матеріального носія – людини, але водночас – милостивою та спасительною для ув’язненої в цьому тілі душі, бо, зазнаючи тяжких страждань перед відходом, душа спалює свою негативну “накопичену “карму”, отримує змогу максимально позбавитися вини та виходить на волю “з чистою совістю”. Невипадково смерть зі зброєю в руках, на війні, завжди вважалася почесною і бажаною для чоловіків. Розглядаючи найжахливіші приклади геноциду народів у ХХ столітті в Росії – громадянська війна, голодомор, колективізація та репресії, Перша і Друга світова війна, табори смерті та газові камери, під таким кутом зору, слід визнати, що Гітлер, Сталін, Пол Пот, Мао Цзе-Дун та інші ставленики були лише ефективними виконавцями божественного циркуляра про найвищу амністію.

Які найбільш гідні способи відкинутися з нашої зони? Мабуть, ідеальний шлях відходу із зони – це СВІДОМЕ ЖЕРТВУВАННЯ СОБОЮ. А як? Участь в активних бойових діях, загибель ПРИ ВРЯТУВАННІ ЛЮДЕЙ – на пожежах, під час стихійних лих, катастроф – це вже індивідуальне питання кожного.

Здається, що незабаром у ВТУ “Планета Земля” зміниться влада або її взагалі прикриють. Чому?

По-перше, в’язниця наша перестала виконувати свою виховну/виправну функцію. Душі настільки потрапили під вплив місцевої влади, особливо егрегора грошей, настільки одержимі користолюбством, злістю, заздрістю, гординею, зарозумілістю, що повертаються з таборів іще гіршими, ніж були. ККД надзвичайно низький, зона стала нерентабельною, неефективною.

По-друге, зона перенаселена. Якщо кілька століть тому на зоні мешкало кілька сотень мільйонів зеків, то зараз уже понад шість мільярдів. За такої скупченості неможливо говорити ні про підтримання серед ув’язнених елементарного порядку, ні про дотримання норм енергоінформаційної гігієни.

По-третє, містечко ми своє зовсім загадили – екологія погіршується катастрофічно, тварини вимирають, мінеральні та біологічні ресурси планети виснажуються на очах, сама людська популяція деградує, вироджується – потрібне перезавантаження та зачищення, чи відбуватиметься це повсюдно та одразу, чи місцями та поступово – нікому достеменно не відомо, але те, що найближчим часом на нас очікують серйозні зміни, – це факт, будемо спостерігати, якщо зможемо!

Ну, а поки Хазяїн, за великою своєю любов’ю і милістю, зону ще не прикрив, як нам, нормальним, терміни свої мотати? Як жити нашим душам у ВТУ “Планета Земля”? Та за законами земної зони:

• НЕ ВІРЬ – “Будьте самі собі світильниками, не вірте авторитетам” – казав Будда.

• НЕ БІЙСЯ – Роби, що мусиш, і будь що буде. А далі Сибіру не зішлють.

• НЕ ЖАЛІЙСЯ – Скаржачись, плачучи – посилюєш страждання, притягуєш страхи, посилюєш режим утримання.

• НЕ ПРОСИ – Бо система (доля) любить глумитися і знущатися. Отримаєш, що просиш, але заплатиш ціну незмірно вищу, або втратиш справді необхідне і цінне.

Навіть будь-яка в’язниця може здатися свободою, якщо обмеження не заважають нам радіти життю, бути спостерігачем і дослідником, не втягуватися в усі тяжкі…

ПІСЛЯМОВА:

Усе, що було вище написано, це лише деякі порівняння, тому багато хто помилково вважає, що Земля – це “нижча школа”, “в’язниця” або “пекельна планета”. Великий гумор і істина полягає в тому, що Земля – Найбільша школа для розвитку Свідомості!

Чому?

Тому що легко бути Любов’ю там… у вищих сферах, де все й так складається з Любові та Світла. Але ти будь і прояви Любов щомиті тут, у жорстких умовах. Свідомість (Дух) особливо потужно розвивається, долаючи труднощі, проявляючи себе через матеріальне втілення тут із прийняттям і вдячністю, ви дедалі яскравіше розширюєте себе як спів-Творця, отримуючи неоціненні Дари й досвіди як для себе, так і для всієї Світобудови.

Там… у Вищих світах… з Найбільшою повагою дивляться на тих, хто був на Землі, особливими “стрічками” оздоблені душі обраних, які навчилися Тут. Тому, не витрачайте час даремно. Використовуйте Життя для розвитку свого Духа. Любіть, приймайте Життя, радійте, не тримайте образ, прощайте. Кожна мить тут БЕЗЦІННА!

В один прекрасний момент і про вас скажуть: “Цей Дух був на Землі!”

 

Переклад з російської мови: Микола Красноступ